У 70-х роках вчилася на кафедрі студентка з багатодітної родини із Владивостока. Першу сесію здала на відмінно, після другої – 5 «хвостів». Я у тій групі був куратором.  Кожного місяця куратори збирали свої групи й обговорювали поточні проблеми, а після цього замдекана з виховної роботи збирав кураторів і цікавився, як і чим живуть студенти. Спільними зусиллями вдалося з’ясувати, що у дівчини у родині якісь серйозні проблеми. Дали можливість все перездати. Студентка закінчила інститут з червоним дипломом.

    Років десять тому вчився на кафедрі студент, який захоплювався електронікою та робототехнікою. Йому очевидно важко давалася теорія електроніки, але якось викладачі дотягли його до п’ятого курсу (одному допоміг лабораторний стенд зробити, іншому – відремонтувати прилад...). Одного разу приніс до мене в лабораторію потужний інфрачервоний лазер (десь дістав списаний активний елемент, метрову газорозрядну трубку, а високовольтне джерело живлення прилаштував від іншого приладу). Цікавився, чи можна таким лазером збивати дрони. Запустили – принаймні у картонці дірку пропалював. Іншого разу бачу – дістає з рюкзака колесо з убудованим електродвигуном. Питаю, для чого. Виявляється, робить для якогось підприємства роботизований візок для розвезення чогось там по цеху. Відрахували за декілька академзаборгованостей. Дізнався пізніше, що він відкрив невеличку фірму і виготовляє під замовлення підприємств подібні роботизовані системи. От у мене й виникає запитання: чи багато магістрів електроніки з червоними дипломами варті такого недоучки?

            На мою думку, не варто відраховувати всіх студентів скопом за академзаборгованості, які виникли під час сесії. Деяким треба давати можливість виправити ситуацію протягом року. 

       Вирішив створити сторінку Кафедра моєї мрії. Буду туди "складати" поточні думки та емоції, пов'язані з роботою на кафедрі.

    У 2019 р. кафедру електронних приладів та пристроїв об’єднали з кафедрою промислової електроніки. Об’єднали кафедру фізиків електроніки з кафедрою схемотехніків електроніки. Зрозуміло, що це було вимушене рішення з огляду на стан фінансування науки та освіти в державі, але воно зруйнувало фундамент, на якому було побудовано факультет електроніки. Інколи руки опускаються, коли бачиш, що стають нікому не потрібними унікальне обладнання лабораторій, твої знання, твій досвід. І тоді згадується початок лекції Макса Планка у зруйнованій війною Німеччині 1919 р.:

    «Мій намір привернути на короткий час вашу увагу до теми суто наукового характеру може здатися дещо самонадійним і навіть безтактним у наш час, коли країна приголомшена тяжкою кризою, коли найважливіші інтереси і найкращі сили нашого народу спрямовані на жорстоку боротьбу за існування і вагу у світі. Але саме тепер має особливо велике значення те правило, що суспільство може процвітати лише тоді, якщо кожен буде якомога краще виконувати свій обов’язок навіть на самому незначному посту, не відволікаючись ніякими зовнішніми спокусами та перепонами, не зважаючи на безпосередній успіх своє роботи».

Спробую тут проаналізувати еволюцію кафедри, її сучасний стан та моє бачення побудови кафедри нового зразка, яку я для себе охрестив кафедрою моєї мрії. Назву її умовно Кафедра електронних та фотонних приладів та систем (Department of Electronic and Photonic Devices and Systems).

Чому не подобається сучасна назва – Кафедра електронних пристроїв та систем (Department of Electronic Devices and Systems)? Тому що не відображає оптичну складову підготовки фахівців, а саме оптичні технології складають у наш час окрасу електроніки. Назва освітньої програми – Електронні компоненти, пристрої та системи – теж не дуже вдала. Термін «компоненти» передбачає, що вказують компоненти чого мають на увазі (компоненти пристроїв, компоненти систем?). Навіть в англомовній літературі його часто замінюють терміном «прилад» («device»). У свою чергу використання терміну «прилад» робить зайвим у назві кафедри терміну «пристрій», тому що приладом називають і, скажімо, фотодіод і осцилограф.

 

Святвечер. В доме пахнет пирогами 

И на комоде ёлочка стоит, 

И мама молится под образами, 

И сине-серебристая зима в окно глядит 

Красивыми холодными глазами; 

И я, прильнув к оконной раме, 

Смотрю, как по лыжне мой брат скользит, 

Как парк укутало снегами, 

Как вдоль сугробов уличных отец домой спешит 

И вот уж топает в передней сапогами; 

На белой скатерти с цветами 

Уже пюре в кастрюле старенькой дымит, 

Отец портвейн янтарный наливает маме 

И хвост селёдки на моей тарелочке лежит... 

Ах, неужели это было с нами? 

А, может, это было снами 

Детей послевоенных лет 

Под бой курантов над кремлями, 

Под вой пурги и тусклый свет, 

Под мамино шитьё ночами?

Вячеслав Чадюк