Блог Чадюка Вячеслава

       У 70-х роках вчилася на кафедрі студентка з багатодітної родини із Владивостока. Першу сесію здала на відмінно, після другої – 5 «хвостів». Я у тій групі був куратором.  Кожного місяця куратори збирали свої групи й обговорювали поточні проблеми, а після цього замдекана з виховної роботи збирав кураторів і цікавився, як і чим живуть студенти. Спільними зусиллями вдалося з’ясувати, що у дівчини у родині якісь серйозні проблеми. Дали можливість все перездати. Студентка закінчила інститут з червоним дипломом.

    Років десять тому вчився на кафедрі студент, який захоплювався електронікою та робототехнікою. Йому очевидно важко давалася теорія електроніки, але якось викладачі дотягли його до п’ятого курсу (одному допоміг лабораторний стенд зробити, іншому – відремонтувати прилад...). Одного разу приніс до мене в лабораторію потужний інфрачервоний лазер (десь дістав списаний активний елемент, метрову газорозрядну трубку, а високовольтне джерело живлення прилаштував від іншого приладу). Цікавився, чи можна таким лазером збивати дрони. Запустили – принаймні у картонці дірку пропалював. Іншого разу бачу – дістає з рюкзака колесо з убудованим електродвигуном. Питаю, для чого. Виявляється, робить для якогось підприємства роботизований візок для розвезення чогось там по цеху. Відрахували за декілька академзаборгованостей. Дізнався пізніше, що він відкрив невеличку фірму і виготовляє під замовлення підприємств подібні роботизовані системи. От у мене й виникає запитання: чи багато магістрів електроніки з червоними дипломами варті такого недоучки?

            На мою думку, не варто відраховувати всіх студентів скопом за академзаборгованості, які виникли під час сесії. Деяким треба давати можливість виправити ситуацію протягом року.