Від «небесних ліхтариків» до БПЛА

         Історія безпілотних літальних апаратів (БПЛА) розпочалася за два тисячоліття до нашої ери у стародавньому Китаї. Першими БПЛА були «небесні ліхтарики» (або як їх ще називають «китайські ліхтарики») – кульки, виготовлені з паперу або шовку і наповнювані гарячим повітрям від запаленої свічки. Спочатку використовувалися у військових цілях як сигнальні пристрої, але дуже швидко набули святкового і навіть ритуального характеру (буддійські монахи слали подяку Будді, а миряни – вкладали записочки з молитвами та бажаннями). У наш час «небесні ліхтарики» використовують по всьому світу як атрибути свята.

          У 1849 р. під час облоги Венеції, яка виборювала незалежність від Австрії, австрійською армією були застосовані некеровані повітряні кулі  з годинниковими механізмами скидання бомб. Зрозуміло, що точність скидання сильно залежала від напрямку та сили вітру.

     Перші спроби повітроплавання за допомогою повітряних куль, наповнених гарячим повітрям, були здійснені у 1783 році у Франції братами Жозефом та Етьєном Монгольф’є. В одному з перших науково-фантастичних творів – романі французького письменника Жюля Верна «П’ять тижнів на повітряній кулі» (1863 р.) описується подорож героїв роману над  Африкою.

          На початку XX ст. були створені дирижаблі – керовані повітряні кулі (правда, вже не кулястої, а видовженої форми). Подорож через Атлантику стала реальністю. Дирижаблі стали здійснювати трансатлантичні пасажирські та вантажні перевезення. Гордість німецької науково-технічної думки дирижабль «Гінденбург» перевозив до 100 чоловік, але катастрофа 1937 р. поклала край подальшому використанню дирижаблів для пасажирських перевезень. «Гінденбург», заповнений воднем, вибухнув під час пристиковування до аеродромної мачти. Причиною вибуху міг бути електричний розряд між електростатично зарядженою оболонкою дирижабля та заземленою мачтою. Ера дирижаблів, принаймні в СРСР, закінчилася у 1950-х, коли їх ще піднімали у великих містах 1 травня та 7 листопада з підвішеним червоним прапором.

        У кінці XIX ст. зароджуються два напрямки техніки, які суттєво вплинули на подальший хід історії і зрештою привели до створення сучасних БПЛА.

У 1884 р. російський інженер та винахідник  Андрій Можайський будує невеликий біплан з паровим двигуном, але спроби підняти його у повітря виявилися невдалими. Але вже у 1903 р. це вдається американцям, братам Уїлбуру та Орвілу Райт на біплані з бензиновим двигуном власної конструкції. І хоча літак був у повітрі 12 секунд і пролетів лише 36 метрів, це був перший авіапереліт людини.

Німецький фізик Генріх Герц експериментально підтверджує існування електромагнітних хвиль у 1888 р., а вже в 1895 р. італійський інженер та винахідник Гуглієльмо Марконі передає цими хвилями повідомлення на відстань 2 км.

          Перший квадракоптер було створено у 1907 р. братами Жаком та Луї Бреге (знову братами!). І хоча він піднявся у повітря на півметра і для його вирівнювання потрібно було чотири людини, усі подальші конструкції квадракоптерів стали його копіями.

У 1917 р. у Великій Британії випробовують БПЛА військового призначення  Ruston Proctor Aerial Target, систему радіокерування якого розробив Нікола Тесла. Телевізійну камеру для британського БПЛА створив у 1929 р. угорський фізик та винахідник Кальман Тіхань.  У цьому ж році він розробив прилад нічного бачення (інфрачервону камеру) для британської системи протиповітряної оборони (ППО).

        Так розпочиналася історія БПЛА, які несподівано стали грізною зброєю на полі бою сучасної війни. 

 

РЯТІВНІ ЗНАННЯ

             Знання законів фізики іноді може врятувати життя. Американський фізик та винахідник сербського походження Нікола Тесла згадує у своїй автобіографії випадок з дитинства. 14-річний хлопчина любив плавати у місцевій річці, яка була перегороджена дамбою і на якій стояв млин. Зазвичай рівень води над дамбою був декілька сантиметрів, і потік води біля кам’яної кладки не був дуже стрімкий. Нікола часто допливав до дамби, відштовхувався від неї і плив назад. Але цього разу рівень води над дамбою піднявся і швидкий потік води підхопив хлопця і поніс на дамбу. Усі намагання протистояти цьому потоку були марними. Ніколу притисло до дамби, стисло легені, так що він ледве міг дихати, і він з останніх сил тримався за кладку дамби, щоб не бути перекинутим через неї і не полетіти з водопадом униз на камені. Коли він уже був готовий здатися, з пам’яті винирнула картинка з підручника фізики, яка ілюструвала, що сила тиску потоку на об’єкт пропорційна діючій площі потоку, тобто площі поверхні об’єкта, підставленій під потік. Зібравши усі свої сили, Нікола розвернувся боком до потоку води і зразу ж помітив, що дихати стало легше. Зберігаючи таке положення тіла відносно потоку, хлопець став ворушити притислим до кладки ліктем і потроху рухатися вздовж дамби. Через деякий час вкрай знесилений він дістався берега, де його і знайшли непритомного, з подряпаним до крові боком.